Як думає мозок, якому важко вчитися

25 років тому я вперше зіткнулася з парадоксом, на який у мене не було відповіді. Хоч я була фахівцем, логопедом і готувала дітей до школи. Це сталося з моєю власною дитиною.

Вона була явно розумною і дуже творчою. Могла день і ніч щось вигадувати, ставити сценки вдвох з сестрою, безкінечно малювала. Я сама підготувала її до першого класу - вона бігло читала, робила звуко-буквений аналіз, швидко рахувала навіть з переходом через десяток. Настільки, що я сміливо віддала її в перший клас у неповні шість років.

Про що дуже швидко гірко пошкодувала.

У молодших класах на контрольних або коли її викликали до дошки вона просто заклякала. Вона знала  матеріал, була дитиною мами-відмінниці, вдома нормально міркувала, розуміла, а в школі раптом не могла нічого внятного вимовити або написати.

Її вчителька, заслужена вчителька України, вся в регаліях, яка вивчила тисячі дітей, у другому класі винесла безжальний вердикт: «Я перевірила вашу дитину. Інтєлєкта нєт». 

Тоді вже заклякла я. Бо свою дитину я знала.

Ось так переді мною вперше постало питання, яке в результаті 25 років постійних пошуків стало моєю професією:

як може явно розумна людина розуміти, міркувати, бачити складні речі, а в ситуації навчання раптом показувати результат, який свідчить про протилежне?

Одне я вже тоді розуміла чітко: Так не може бути. Щось тут не так. 

Бо знання і розуміння не вивітрюються ні за ніч, ні за тиждень, взагалі! 

Я була розлючена! Але я не розуміла, що лють, яку я виливала на свою дитину, заганяє її ще більше в глухий кут.

Досі важко собі це пробачити: я завдала їй непоправної шкоди, тому що підключилася до хору тих, які вважали її просто лінивою і безвідповідальною. І потім довго-довго вона відпрацьовувала збиток з фахівцями з психічного здоровʼя. Я прошу у неї вибачення щоразу, коли ми говоримо про той час. 

Але це  показало мені наочно, що між «знає» і «може зараз показати, що знає» іноді лежить величезна відстань. 

Що відбувається між «я бачу» і «я розумію»

Через багато років я прочитала дослідження, яке на перший погляд взагалі не про труднощі навчання.

Воно про творчість. Про рисунок.

У 2026 році в журналі Brain and Cognition опублікували дослідження, в якому 32 студенти мистецьких спеціальностей протягом 16 тижнів навчалися спостережному академічному рисунку. Їх порівнювали з контрольною групою з 19 студентів. До і після навчання мозок досліджували за допомогою 7-теслової функціональної МРТ.

Після 16 тижнів дослідники побачили зміни функціональної зв’язаності мозкових мереж, зокрема тих, що беруть участь в увазі, когнітивній обробці та складній координації. Автори говорять про значну нейропластичність, пов’язану з тривалою практикою рисунка.

Мене зачепило: а що саме людина робить, коли вчиться малювати? Вона дивиться на предмет.

Простіше простого, правда? Насправді ні. 

Треба побачити форму. Пропорції, відстані, кути, перспективу. Звернути увагу на світло, тон,  положення однієї частини відносно іншої.

Потім усе це треба перевести в рух руки. Провести лінію. Оцінити, що вийшло. Порівняти з тим, що бачиш. Знайти помилку, виправити, знову перевірити.

Тобто людина весь час проходить цикл:

побачила → проаналізувала → побудувала уявлення → зробила → перевірила → скоригувала.

А це серйозна робота мислення.

Творчість змушує мислити точно

Ми звикли ставити творчість десь збоку від навчання. Математика, читання, письмо - це про серйозне.

А малювання, музика, ліплення – просто творчість. Для задоволення і для відпочинку від «справжнього навчання».

Але процес малювання  вимагає величезної когнітивно-практичної точності.

Ви не можете змалювати те, чого не побачили в натурі.

Не можете правильно передати пропорцію, якщо не порівняли.

Не можете виправити лінію, якщо не помітили, де саме вона неправильна.

І ось це вже дуже близько до того, що ми робимо у навчанні.

Ми – тобто я. Не школа.  Ми будуємо розуміння.

А тепер візьмемо звичайне письмо від руки 

З малюванням і рисунком усе більш-менш зрозуміло: дивишся, аналізуєш, переводиш побачене в рух руки.

А письмо?

Ми настільки звикли писати, що майже не помічаємо, наскільки це складна і багатокрокова операція. Щоб написати букву від руки, недостатньо просто впізнати її. Треба запам’ятати форму, напрямок, послідовність рухів, розташувати знак у просторі й власною рукою щоразу заново його створити.

На клавіатурі принципово інше завдання. Для будь-якої букви потрібна, по суті, одна й та сама операція: знайти потрібну клавішу і натиснути.

І мозок бачить цю різницю.

У дослідженні, опублікованому у 2024 році, вчені записували мозкову активність 36 студентів, коли ті писали слова від руки простою ручкою і коли набирали їх на клавіатурі. Під час письма від руки зв’язки між різними ділянками мозку виявилися складнішими. Автори пов’язують це з тим, що рука повинна точно сформувати кожну букву, а мозок одночасно отримує зорову, рухову й пропріоцептивну інформацію.

Ще цікавіше це видно у дітей, які тільки знайомляться з письмом і читанням.

В одному з експериментів п’ятирічні діти вчили букви трьома способами: писали їх самі, обводили готові або набирали на клавіатурі. Потім їм просто показували ці букви вже під час сканування мозку.

І саме після самостійного письма від руки при сприйнятті букв активніше включалася мережа, пов’язана з читанням.

У новішому експерименті з 50 дітьми, які ще не читали, ті, хто вчив нові букви й слова через письмо рукою, потім краще називали букви, писали їх і впізнавали в словах, ніж діти, які працювали з тими самими символами на клавіатурі.

Старе шкільне «напиши своєю рукою» виявляється не таким уже примітивним.

Тому що, створюючи знак власною рукою, людина не просто бачить готову букву.

Вона її будує:  

• форма стає рухом, 

• рух залишає слід, 

• око бачить результат.

• Мозок порівнює його з тим, що мав намір створити.

  
  

  У малюванні, письмі й ліпленні є принципово важлива спільна риса:

думка повинна пройти шлях від внутрішнього образу до конкретної видимої форми. 

Чому сто повторень іноді не допомагають

Одна з найдивніших речей у роботі з розумними дітьми полягає в тому, що вони можуть багато разів повторити щось правильно, а потім знову зробити “ту саму” противну помилку.

Дорослий бачить це і робить цілком логічний висновок: значить, треба ще повторити. Ще раз написати. Ще раз прочитати. Ще десять вправ.

Але ж на якомусь сотому разі уже зрозуміло, що проблема взагалі не в кількості повторень.

Людина може завчити слово, правило або визначення і при цьому не мати стійкої внутрішньої моделі того, що воно означає.

Це дуже легко побачити, якщо попросити людину не повторити визначення, а показати, що воно означає.

І тут починається найцікавіше.

Як виліпити слово «якщо»?

У методі Davis® пластилін використовується не як вправа для дрібної моторики. І не для  того, щоб заняття було веселішим.  Хоча й це теж ) 

У нього інша функція. Людина має створити модель значення.

У  спеціальній вправі Davis Symbol Mastery®  - “Майстерність символів”– з пластиліну створюють літери, символи, а також тривимірні моделі значень слів. Особливе місце займають короткі часті слова, значення яких складно просто «побачити» в голові. 

І ось візьмемо слово  «якщо».  Що конкретно воно означає?

От заплющіть очі і уявіть значення – не слово, не літери. 

Що у вас вийшло? *спойлер: скоріше за все, нічого. Бо це абстрактне слово. 

Як показати його значення так, щоб воно стало зрозумілим?  Раптом виявляється, що це складна інтелектуальна задача. Слово "якщо" стосується розуміння концепції причинно-наслідкових звʼязків.

Треба зрозуміти відношення між подіями. Є умова. Є те, що може статися за цієї умови. Треба придумати ситуацію, в якій це відношення видно. Розташувати елементи і показати зв’язок.  Перевірити, чи справді модель говорить саме «якщо», а не щось приблизно схоже. 

Тут створення такої пластилінової моделі як телескопом підсвічує проблему. Якщо у дитини є СДУГ і є порушення розуміння причинно-наслідкової моделі, така робота дуже ясно це підсвітить. 

Саме тому мені цікаво поставити поруч сучасні дослідження малювання й письма та практичний принцип Davis.

Складна діяльність, у якій поєднані сприйняття, простір, увага, рух, планування, створення, перевірка і корекція, є повноцінною когнітивною роботою.

Саме тому фраза «творчість розвиває мислення» для мене давно перестала бути красивим педагогічним лозунгом.

Так чому сильному образному мисленню іноді важко вчитися в школі?

Є люди, які дуже легко мислять образами. Вони бачать ситуацію цілком. Швидко схоплюють зв’язки. Можуть уявити предмет з  різних  боків. Програти в голові цілу сцену. Знайти рішення, до якого інша людина доходить через послідовний ланцюг міркувань.

Це сильне мислення.

А потім перед цією людиною кладуть сторінку тексту.

І тут правила гри змінюються. Літера повинна залишатися саме цією літерою. Послідовність символів має значення. Маленьке слово, яке нічого яскравого не викликає в уяві, не можна просто пропустити.

У математиці знак має точне значення. У реченні «до» і «після» міняють всю структуру події.

І раптом людина, яка чудово працює з великими образами і складними ідеями, спотикається об дуже маленькі символи.

Саме тому мене цікавить не тільки помилка

Якщо дитина написала слово неправильно, я, звісно, бачу помилку. Але це вже кінець історії.

Мені цікаво, що було перед нею. Що дитина бачила? Що уявляла? Чи було значення? У який момент зникла впевненість? І що сталося з увагою?

Чи помітила сама, що щось пішло не так? Що вона робить, коли губиться?

І найважливіше: чи може вона поступово навчитися помічати це сама?

Бо людина не може все життя мати біля себе когось, хто скаже:

зараз ти відволіклася, зараз ти не зрозуміла, тут ти втратила слово.

Тут зупинись, ось тут перевір.

Справжня зміна починається тоді, коли цей контроль переходить усередину самої людини.

Коли вона сама починає бачити власне мислення.

А що моя донька?

Вона здала екзамен на життя блискуче. У 19 років самостійно переїхала на інший континент. Самостійно вирішувала всі життєві задачі, які разом із цим переїздом на неї впали.

Сьогодні вона живе в Каліфорнії. Має власну справу. Займається творчістю.

І коли я думаю про ту маленьку дівчинку, яка заклякала біля дошки, і про фразу «інтєлєкта нєт», цей вердикт сьогодні звучить особливо абсурдно.

Можливо, тому я так люблю пластилін.

З ним дуже важко прикинутися, що зрозумів.

Зате коли зрозумів, це буквально можна побачити.

Джерела

Safai A., Katz J.S., Bondy B., Deshpande G. Neural insights into observational drawing: A longitudinal resting state functional connectivity study using 7 T MRI. Brain and Cognition. 2026;192:106376. DOI: 10.1016/j.bandc.2025.106376.

Katz J.S. et al. Observational drawing in the brain: A longitudinal exploratory fMRI study. Neuropsychologia. 2021;160:107960. DOI: 10.1016/j.neuropsychologia.2021.107960.

Van der Weel F.R.R., Van der Meer A.L.H. Handwriting but not typewriting leads to widespread brain connectivity: a high-density EEG study with implications for the classroom. Frontiers in Psychology. 2024;14:1219945. DOI: 10.3389/fpsyg.2023.1219945.

James K.H., Engelhardt L. The effects of handwriting experience on functional brain development in pre-literate children. Trends in Neuroscience and Education. 2012.

Ibaibarriaga G., Acha J., Perea M. The impact of handwriting and typing practice in children’s letter and word learning: Implications for literacy development. Journal of Experimental Child Psychology. 2025;253:106195. DOI: 10.1016/j.jecp.2025.106195.

Davis Dyslexia Association International. Davis® Program Standards; Davis Symbol Mastery®.